«Чортів піндос Гаварсаки!»

Опубликованно 24.05.2018 02:25

Що об'єднує чорноморських греків і жителів США? Навіщо Суворов переселяв християн з Криму напередодні його приєднання до Росії? Чому після Першої світової війни турецькі власті влаштували геноцид понтійських греків, а під час і після Другої світової в СРСР депортували на схід чорноморських греків? «Стрічка.ру» згадує, ніж греки збагатили історію і культуру нашої країни.«Грек-піндос — солоний ніс»

«У нас інтелігентним дівчатам і жінкам рішуче нікуди подітися... Треба виходити заміж... А за кого накажете?... Ну, за браком порядних, розвинених людей і виходять бог знає за кого, за різних маклерів та піндосів, які тільки і вміють, що пити та в клубі скандальничать». Цей текст — не репортаж сучасного бульварного видання і не пост у соціальній мережі, а фрагмент повісті Чехова «Вогні», написаної в 1888 році. Зневажливим прізвиськом «піндоси» у ній названі представники зовсім не тієї національності, про яку зараз можна подумати.

За часів Чехова пиндосами в Росії принизливо називали чорноморських греків. У розмовній мові часто вживалися такі вуличні дражнилки: «грек-піндос — солоний ніс» або «грек-піндос сів на пару коліс, поїхав до Афін продавати маслини». За найбільш переконливою версії, спочатку цим словом називали переселенців з Пінда, бідної і малорозвиненою гірської області на північному заході Греції. Потрапивши в російську мову, негативна конотація цього прізвиська поступово перенеслася на всіх греків, що живуть на півдні Російської імперії. У такому вигляді воно зустрічається в російській літературі не тільки у Чехова, але і у Купріна («Ось таким манером який-небудь такий собі грецький піндос набере повне судно черкесів з жінками і дітьми і везе») і Паустовського («О, проклятий сучий син! Чортів піндос Гаварсаки!»).

Этнофолизм (презирливо-образливе найменування представників іншого народу) — явище неприємне і погане. І тут абсолютно неважливо, на кого вона спрямована: на греків, американців, росіян чи українців. Тим більше що елліни (так самі себе називають греки) — це самі що ні на є корінні мешканці узбережжя Чорного моря (Понта Евксинського — у перекладі з давньогрецької «гостинного моря»). Їхні предки з'явилися тут ще в античні часи, не пізніше середини I тисячоліття до н.е. Грецька колонізація регіону почалася зі знаменитого подорожі аргонавтів до берегів Колхіди (сучасної Грузії) за золотим руном, а еллінське домінування тут тривало аж до падіння Візантійської імперії в середині XV століття. Останнім грецьке держава в Криму — Феодорское князівство — протрималося до 1475 року, поки не впала під спільними ударами турків і союзних їм кримських татар.Понт і геноцид

У часи Кримського ханства вціліле на півострові грецьке населення поступово асимілювалося кочівниками-завойовниками. Греки розділилися на зберегли еллінське прислівник румеев і урумів, чий говір по суті став діалектом кримсько-татарської мови. Остаточного отатариванию автохтонного населення Криму завадило його приєднання до Росії у квітні 1783 року. За п'ять років до цього влади Російської імперії, під протекторатом якої тоді знаходилось Кримське ханство, вирішили переселити кримських християн (греків-румеев і греків-урумів) на північне узбережжя Азовського моря. Операцію по переміщенню кримських греків до нового місця проживання координували князь Григорій Потьомкін і граф Петро Румянцев, а безпосереднім виконавцем став майбутній великий полководець Олександр Суворов. Результат місцевих християн став останнім цвяхом у труну Кримського ханства, чия економіка базувалася на работоргівлі й праці грецьких ремісників. Доля держави, яка протягом попередніх 250 років було найнебезпечнішим ворогом нашої країни, була вирішена: у квітні 1783 року імператриця Катерина II видала маніфест про приєднання Криму до Росії.

До травня 1779 року понад 30 тисяч кримських греків покинули півострів і влаштувалися в місті Маріуполі і його околицях. З тих пір цю групу чорноморських греків стали називати азовськими, або маріупольськими. У Російській імперії до 1859 року вони мали певну автономію: свій суд, законодавство і місцеве самоврядування. Що характерно, навіть через два з половиною тисячоліття після античності розквіту їх мову зберіг серйозні розходження з мовою інших греків. Як відомо, нинішній новогрецька сходить до аттичного діалекту, на основі якого виникло класичне античне давньогрецьке діалект койне. А говір маріупольських греків, на думку деяких дослідників, виник на основі дорійського діалектів давньогрецької мови.

Але не всі чорноморські греки — нащадки кримських румеев та урумів. Вихідці з Еллади і Малої Азії знову стали активно освоювати Північне Причорномор'я наприкінці XVIII століття, коли тут твердо встановилася російська влада. Кожна російсько-турецька війна породжувала нові хвилі грецької еміграції на знову придбані на території Російської імперії. У подяку за допомогу в боротьбі з турками російський уряд дозволив грецьким біженцям освоювати землі Новоросії (так у XVIII-XIX століттях називалися Північне Причорномор'я і Прикубання).

Залишилися під владою Османської імперії чекала незавидна доля. Найбільш трагічною стала доля понтійських греків, вихідців з північного-сходу Малої Азії. Нащадки корінного населення Трапезундської імперії, одного з останніх осколків Візантії, вони аж до XIX століття успішно чинили опір отуречиванию. Все змінив геноцид понтійцев, до якого турецькі власті приступили після «успішного» знищення вірменського населення. За різними оцінками, з 1916-го по 1923 рік турки знищили від 280 до 350 тисяч тисяч понтійських греків. Зараз на території Росії живе майже 100 тисяч понтійцев, чиїм предкам століття тому вдалося врятуватися від турецької різанини.Образа Сталіна

На жаль, на новій батьківщині чорноморським грекам теж доводилося несолодко. У ході так званої «грецької операції НКВД» 1937-1938 років були репресовані понад 20 тисяч чорноморських греків, більшість загинули. У 1940-ті роки греки тричі піддавалися депортації: в 1942 році (в основному з Краснодарського краю), в 1944 році (за звинуваченням у співпраці з німцями з Криму виселили 15 тисяч греків поряд із кримськими татарами, болгарами і вірменами) і у 1949 році (в основному з Грузії і Абхазії). Історик Іван Джуха у книзі «Спецэшелоны йдуть на Схід. Історія репресій проти греків в СРСР. Депортації 1940-х рр.» стверджує, що при Сталіні з чорноморського узбережжя у Поволжя, Сибір і Середню Азію було депортовано понад 60 тисяч греків.

Чим же не догодили нещасні елліни кремлівському горцю? Психологію диктаторів зрозуміти важко, але, найімовірніше, основний мотив Сталіна був аналогічний логіці турецьких властей напередодні геноциду вірмен і греків-понтійцев. Можливо, він підозрював чорноморських греків у нелояльності радянській державі і побоювався, що вони можуть стати потенційною «п'ятою колоною». Невипадково «грецька операція НКВС» і депортація 1949 року трапилися після драматичних подій в Греції, негативно сприйнятих в Кремлі. Там в 1936 році після реставрації монархії встановився правий режим генерала Іоанніса Метаксаса, а в 1949 році невдало для місцевих комуністів завершилася громадянська війна, після чого Греція остаточно потрапила в сферу інтересів США. Як це часто буває, за невдачі у зовнішній політиці розплачувалися ні в чому не винні люди.

Під час хрущовської відлиги більшість репресованих греків повернулися в місця колишнього проживання, але ніякої компенсації та офіційної реабілітації постраждалих від сталінських репресій радянська держава їм не надало. Деяким з них згодом дозволили емігрувати в Грецію, а після краху СРСР цей процес прийняв лавиноподібний характер — особливо в Закавказзі і Середньої Азії.Росіяни греки

Чорноморські греки залишили значний слід в історії нашої країни. Вихідцями з грецької громади були знаменитий полярник Іван Папанін, льотчик-випробувач Володимир Коккінакі, композитор Василь Калафате, художник-авангардист Георгій Костакис, батько радянського оперативного мистецтва Володимир Тріандафіллов, творець дизельного двигуна для танка Т-34 Костянтин Челпан і сучасний космонавт Федір Юрчихін.

Аж до XX століття чорноморські греки зуміли зберегти багато елементи античної культури Стародавньої Еллади. Радянський лінгвіст і мистецтвознавець Андрій Білецький зазначав: «фольклор греків Приазов'я досі зберігаються залишки стародавньої культури, що колись цвіла на їх далекій батьківщині. Їх хороводні танці нагадують опис танцю в XVIII пісні "Іліади" Гомера, для їх казок характерний той колорит Візантії, що захоплює нас в казках Еллади...» Панаїр, найвідоміший свято азовських греків, символізує єдність церкви та її вірних. Раніше торжество починалося так: спершу на прилеглої до храму території встановлювалися довгі столи зі свіжим м'ясом, фруктами, овочами, хлібом і напоями. Після освячення їжі в церкві всі приступали до застілля, а потім починалися спортивні змагання, пісні і танцю. Зараз панаїр проходить по дещо спрощеним сценарієм, але теж весело і красиво, як і личить істинно грецькому свята.

Як свідчить радянський історик Григорій Арш, в повоєнні роки «нащадки переселенців з Греції в значній частині асимілювалися, увійшовши до складу російської, української та інших національностей СРСР. Досить значне поширення грецьких прізвищ свідчить про певної ролі грецького елементу в формуванні сучасного населення СРСР. Велику етнічну стійкість проявило грецьке сільське населення Приазов'я — нащадки переселенців з Криму. У Донецькій області УРСР і понині існує багато грецьких сіл, жителі яких зберегли свою мову і національну самобутність». Принаймні ні в Росії, ні на Україні тепер нікому не прийде в голову називати цих людей пиндосами.

Андрій Мозжухін

Категория: Наука